Психологічна характеристика адиктивної поведінки, страница 9

У формуванні адиктивних механізмів батьківське програмування має велике значення. По Е. Берну «Сценарій – це життєвий план, що постійно розгортається, що формується... ще в раннім дитинстві в основному під впливом батьків. Цей психологічний імпульс з великою силою штовхає людину вперед, назустріч долі, і дуже часто незалежно від його опору або вільного вибору» (11, с. 173). По сценарію людина успадковує не тільки захворювання, але і спосіб взаємодії із середовищем. Тому якщо батькам властиво відчувати страх перед реальністю і шукати розради і захисти у відчуттях, що досягаються в контакті з адиктивними агентами, то і діти успадкують і цей страх і спосіб захисту – відхід від реальності. У виборі адиктивних агентів дитина може піти по лінії батьків або знайти свої засоби. Зовсім не обов'язково, наприклад, що, якщо один або обоє батьків алкоголіки, то дитина не уникне долі батьків. Сильніше може виявитися антисценарій. (Один з реальних випадків: син алкоголіка вибирає професію лікаря-нарколога). Але «алкоголізм батьків породжує соціальні проблеми у дітей…»(12,с. 51). Соціальні проблеми дітей породжуються й іншими видами адиктивної поведінки батьків.

Особливої уваги заслуговує проблема співзалежності. Родини з адиктивними батьками продуцирують людей двох типів: адиктів і тих, хто піклується адиктами. Таке сімейне виховання створює визначену сімейну долю, що виражається в тому, що діти з цих родин стають адиктами, одружуються на визначених людях, що піклуються про них або одружуються на адиктах, стають тими, хто про них піклується (формування генераційного циклу адикції).

Члени родини навчаються мові адикції, коли приходить час утворювати власні родини, вони шукають людей, що говорять з ними на одній адиктивній мові. Такий пошук відповідних людей відбувається не на рівні свідомості. Він відбиває більш глибокий емоційний рівень, тому що ці люди пізнають те, що їм потрібно. Батьки навчають дітей своїм стилям життя в системі логіки, що відповідає адиктивному світові. Цьому сприяє емоційна нестабільність.

Важливий аналіз особливостей людей, що знаходяться в близьких відносинах з адиктами. Ми звикли вважати, що адикт негативно впливає на тих людей, що знаходяться поруч з ним. Але інша сторона цього явища полягає в тому, що ці люди можуть впливати на адикта певним чином, сприяючи адикції, провокуючи її, заважаючи корекції цієї адикції. Тут ми виходимо на проблему співзалежності. Співзалежним є люди, що створюють сприятливі умови для розвитку адикції. Адиктивною недугою уражена родина в цілому. Кожен член родини відіграє конкретну роль, допомагаючи зловживанню. Виховуючи дітей поряд з адиктом, співзалежні передають дітям свій стиль. Закладають у дітей незахищеність і схильність до адикції.

Також, як адикт стає занадто зайнятим адиктивним агентом, також співзалежна людина все більше фокусує на адикті, його поведінку тощо. Цей співадикт змінює свою власну поведінку у відповідь на стиль життя адикту. Зміна поведінки може включати спроби контролю над випивкою, над проведенням часу, над соціальними контактами, особливо з тими, хто теж має адиктивні проблеми. Співзалежний намагається за будь-яку ціну удержати злагоду у родині, прагне ізолювати себе від зовнішніх активностей. Він виявляється у своїй основі фіксованим на адикті і його стилі життя. Риси, характерні для співзалежності:

- комплекс відсутності чесності (заперечення проблем, проекція проблем на когось, зміна мислення настільки виражена, що вона носить характер надцінних утворень);

- нездатність розпоряджатися своїми емоціями здоровим образом (нездатність виразити свої емоції, постійне придушення емоцій, заморожені почуття, відсутність контакту з власними почуттями, фіксація на якійсь одній емоції (образа, помста і т.д.) і невміння відвернутися від неї);

- нав'язливе мислення (звертання до формально-логічного мислення, створення формули і підпорядкування усього цій формулі);

- дуалістичне мислення (так чи ні без нюансів);