Вже в пренатальному періоді дитина здатна сприймати зміни емоційного стану матері. Єршова Т. І. і Мікіртумов Б. Є. (9) відзначають, що емоційні розлади матері можуть впливати на розвиток дитини, ступінь стійкості адаптаційних процесів до моменту народження і наступної взаємодії з навколишнім середовищем. Дестабілізації емоційного стану сприяють різні фактори: підвищена тривожність матері під час вагітності, тривалі стреси, переживання з приводу небажаної вагітності й ін. Необхідною основою є перша прихильність матері і дитини. Вона відіграє визначальну роль у розвитку дитини і формуванні його взаємин як у родині, так і в соціумі взагалі. Педіатри вважають, що перші півтори години після народження – самий критичний період для успішного вибудовування відносин прихильності і довіри між батьками і дітьми. Це той проміжок часу, коли дитини знаходяться в стані максимальної сприйнятливості, що значною мірою визначає глибину і силу прихильності між матір'ю і дитиною. Дитина з'являється на світло з почуттям базальної тривоги. Якщо під час перших контактів батьки не задовольняють потребу в безпеці, то реальність для дитини може завжди залишатися фрустрованим фактором.
Прояв батьками байдужності, відкидання, ворожості, неповаги, пред'явлення завищених вимог, піддавати дитину систематичним покаранням – усе це може сприяти формуванню в дитині базової ворожості стосовно батьків, відсторонення від найближчих людей, недовірі. Подібне відношення до батьків у якійсь момент може переноситися на відношення до дорослого взагалі. Відсутність довірчих відносин багато в чому ускладнює процес соціалізації. Якщо людина в дитинстві не навчилася довіряти, «йому важко створити близькі відносини з людьми. Він ризикує потрапити в зачароване коло ізольованості...» (10, с. 57-58). Довіра в дитині зміцнюється тоді, коли його проблеми знаходять відгук у навколишніх, коли у важкий момент дитина знаходить підтримку (але не гіперопіку, що позбавляє ініціативи). Дитині також важливо бути упевненим у тому, що він заможний для навколишніх (у першу чергу для близьких людей) як «співучасник» (у кращому змісті цього слова) у багатьох важливих подіях. Він повинний бути упевнений в тому, що з його потребами і його точкою зору вважаються. Так дитина зможе реалізувати свою пристрасть до дорослішання. Дорослим не можна стати відразу. Дорослість починає формуватися в дитинстві. Тут важливо відзначити, що і деякі психозберігаючі підходи у вихованні в перекрученому виді можуть внести свій внесок в ускладнення процесів адаптації. Часто дитяча психіка не оберігається там, де це необхідно, і з особливою старанністю оберігається в тих випадках, коли доцільніше дати дитині можливість стати повноправним учасником тих або інших подій, якоїсь діяльності з правом вибору і з формуванням своєї позиції, своєї думки. Інфантильні дорослі, імовірно, не доторкалися в дитинстві до досвіду дорослого життя. Може тому, що їхнє дитинство занадто ретельне оберігалося від цього досвіду. Фраза «ти ще маленький», часом, сприймається дитячим «марсіанським» мисленням (по Е. Берну) не в тому контексті, у якому її вживають дорослі. Вона звучить як пряме батьківське розпорядження: «Будь маленьким, залишайся маленьким». Ця фраза підтримує установку: «Я – маленький, безпомічний, мене потрібно опікувати й оберігати, за мене потрібно брати відповідальність і приймати рішення, я маю потребу в комфорті і захисті». Така позиція може запрограмувати стиль поведінки на весь життєвий період.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.