«Початок формування адиктивного процесу відбувається завжди на емоційному рівні» (5, 19). «Вихідна точка – переживання інтенсивної гострої зміни психічного стану у виді підвищеного настрою, почуття радості, екстазу, надзвичайного підйому, відчуття драматизму, ризику в зв'язку з визначеними діями (прийом речовини, що змінює психічний стан, переживання в зв'язку із ситуацією ризику в азартній грі, почуття незвичайного хвилювання при знайомстві з якою-небудь колекцією тощо) і фіксація у свідомості цього зв'язку» (2, 19). Групою ризику стають люди з низькими адаптивними можливостями, хитливі перед різного роду стресорами, що виявляють постійне невдоволення собою, життям і оточенням, у якому у важку хвилину не знаходиться підтримка.
Наступний етап адиктивної поведінки «характеризується формуванням визначеного послідовного звертання до засобів адикції. Установлюється визначена частота реалізації адиктивної поведінки. Вона залежить від багатьох факторів: особливостей особистості до виникнення адикції, особливостей виховання, культурного рівня, що оточує соціального середовища, значимих подій у житті, змін звичного стереотипу» (2, 21) тощо. Простежується кореляція ритму адикції з життєвими утрудненнями, і чим нижче поріг чутливості до фрустрації, тим швидше ритм. З частішанням випадків звертання до адиктивної реалізації міжособистісні відносини поступово відступають на другий план. Провокувати адикцію починають будь-які події, що викликають щиросердечне занепокоєння, тривогу, почуття психологічного дискомфорту.
На третьому етапі адиктивний ритм стає «стереотипним, звичним типом реагування, методом вибору при зустрічі з вимогами реального життя», «інтегральною частиною особистості» (2, с. 22). Це робить адиктів «несприйнятливими до спроб їхньої критики, переконання на рівні здорового глузду. Формально – логічні умовиводи адикту підлеглі емоційному станові і є по суті оформленням у логічній формі «мислення за бажанням», спрямованого в даному випадку на витиснення зі свідомості реальної ситуації, на блокування можливості критичного відношення до себе. Мотивація штучної зміни свого психічного стану стає настільки інтенсивної, що відношення до проблем оточуючих людей, включаючи найбільш близьких, утрачає яке-небудь значення» (2, с. 25-26).
Четвертий етап – повна домінація адиктивної поведінки. Відбувається повне занурення в адиктивний процес, остаточне відчуження й ізоляція від суспільства. Адикт нічого не залишає від свого внутрішнього світу. «Залишається тільки зовнішня оболонка. Самі адиктивні реалізації не приносять колишнього задоволення, контакти з людьми вкрай утруднені вже не тільки на глибинно–психологічному, але і на соціальному рівні. Губиться навіть здатність до маніпуляції іншими людьми. На цій стадії довіра до адиктів вже загублена, них починають сприймати як «закінчених», ні на що не здатних людей» (2, 26).
П'ятий етап носить вже характер катастрофи. Адиктивна поведінка руйнує і психіку, і біологічні процеси. Дуже важкі наслідки розвиваються в особах з наркотичною залежністю: інтоксикація уражає органи і системи в цілому, викликає виснаження всіх життєво важливих ресурсів. «Нефармакологічні адикції також порушують фізичний стан у зв'язку з викликанням постійного стресу» (2, с. 29), що спричиняє захворюванню сердечно – судинної і нервової систем.
Оскільки адиктивна реалізація вже не приносить колишнього задоволення і не відбувається бажаної зміни настрою, стан адикту в цілому відрізняється апатією і пригніченістю. Колишнє доадиктивне «Я» зруйноване, повернення до нього неможливий, з такими людьми майже не вдається налагодити емоційний контакт. Настає період загальної кризи, духовного спустошення, що значною мірою може ускладнити корекцію або зробити її цілком неспроможної.
1.3. Характерні риси адиктивної особистості.
Поведінка адиктів у міжособистісних відносинах характеризує ряд основних загальних особливостей:
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.