Психологічна характеристика адиктивної поведінки, страница 55

1. Кожний підліток споконвічно має відношення до наркотиків (він про їх знає, він бачить їхній наслідку, він їх боїться або кидає їм виклик і т.д.). З іншого боку, кожний підліток має право не вживати наркотики й має право реалізувати себе в цьому світі незалежно від того, чи приймав він раніше наркотичні чи речовини ні. Проблема реалізації себе особливо актуальна в старшому підлітковому віці, тому що саме в даний період перед суб'єктом встає завдання самовизначення й вибору шляхи подальшого розвитку.

2. Кожний підліток є особистістю, і як особистість він має потребу в росту й розвитку. Як відомо, розвиток у старшому підлітковому віці відбувається за допомогою встановлення міжособистісних контактів. Підлітки групи ризику мають найчастіше більший творчий і психологічний потенціал, але фактично вони перебувають в оточенні, де відсутні міжособистісні відносини, близькість, любов, прийняття однієї людини іншим. Виникає дисонанс між потенційними можливостями й потребами. Цей дисонанс приносить підліткові глибоке страждання й, за нашими спостереженнями, найчастіше є причиною, по якій він звертається до наркотиків і попадає в суспільство наркоманів.

3. При реалізації програми профілактики варто звертатися саме до того здорового початку, що є в підлітку. Крім того, проблему необхідно вирішувати на тому рівні, на якому вона виникає.

Таким чином, профілактика адиктивної поведінки є важливим завданням для шкільних психологів та педагогів, яка вирішується завдяки ефективних методик діагностики схильності до адиктивної поведінки. Однією з таких методик є „Методика схильності до відхиленої поведінки”, яка розроблена Центром гуманітарних досліджень та консультування „Розвиток”, м.Вологда. Дана методика спрямована на діагностику не тільки власне адикції, але й більше широкого кола девіантної поведінки. За допомогою методики „СВП” в даній роботі досліджувалася ефективність психопрофілактичної програми. За результатами дослідження ми ми зіставили показники експериментальної групи із контрольною, яка не брала участі в тренінгу. Встановлено по критерію х², що середні величини по шкалам схильності до подолання норм і правил, схильності до адиктивної поведінки, схильності до самоушкоджувальної та саморуйнівної поведінки, схильності до агресії й насильства, вольового контролю емоційних реакцій, схильності до делінквентної поведінки в експериментальній групі статистично значимо знизилися, а за шкалою на соціальну бажаність відповідей статистично значимо підвищилася після проведення тренінгу психопрофілактики, а середні величини по шкалам на соціальну бажаність відповідей, схильності до подолання норм і правил, схильності до адиктивної поведінки, схильності до самоушкоджувальної та саморуйнівної поведінки, схильності до агресії й насильства, вольового контролю емоційних реакцій, схильності до делінквентної поведінки у контрольній групі статистично значимо не змінилися, тобто, збереглися на колишньому рівні. Статеві розбіжності були виявлені за шкалою вольового контролю емоційних реакцій, оскільки дівчини-підлітки вцілому менше схильні контролювати власні емоційні прояви, за виключенням, звичайно, тих, хто знаходиться у закритих спеціальних учбово-виховних закладах. Таким чином, ефективність впливу тренінгу на  підлітків доведена  експериментально. Методики, використані в дослідженні, можуть мати практичне застосування у діяльності практичного психолога з діагностики та профілактики девіантної та адиктивної поведінки.