Інша сторона харчової адикції – голодування. Небезпека криється у своєрідному способі самореалізації, а саме в подоланні себе, перемозі над своєю «слабкістю». Це специфічний спосіб довести собі й іншим на що ти здатний. У період такої «боротьби» із самим собою з'являється підвищений настрій, відчуття легкості. Обмеження в їжі починають носити абсурдний характер. Періоди голодування змінюються періодами активного переїдання. Відсутня критика свого поведінки. Разом з цим відбуваються серйозні порушення в сприйнятті реальності.
Слід відмітити деструктивну сутність адиктивної поведінки. Руйнівний характер адикції виявляється в тому, що в цьому процесі встановлюються емоційні відносини, зв'язки не з іншими людьми, а з неживими предметами або явищами. Емоційні відносини з людьми утрачають свою значимість, стають поверхневими. Спосіб адиктивної реалізації, як засіб, поступово перетворюється в мету. Відволікання від сумнівів і переживань у важких ситуаціях періодично необхідно всім, «але у випадку адиктивної поведінки воно стає стилем життя, у процесі якого людина виявляється в пастці постійного відходу від реальної дійсності» (4). Форми адикції можуть переміняти одна іншу, що робить ілюзію рішення проблем ще стійкіше і сильніше. Це небезпечно не тільки для самого адикту, але і для тих, хто його оточує. Адиктивна реалізація заміняє дружбу, любов, інші види активності. Вона поглинає час, сили, енергію й емоції до такого ступеня, що адикт «виявляється нездатним підтримувати рівновагу в житті, включатися в інші форми активності, одержувати задоволення від спілкування з людьми, захоплюватися, розвивати інші сторони особистості, виявляти симпатії, співчуття, емоційну підтримку навіть найбільш близьким людям» (5, 18).
Міжособистісні відносини занадто непередбачені для адикту, вони вимагають великих зусиль, чималих емоційних витрат, напруги розумової діяльності і віддачі. Взаємодія ж з неживими речовинами, предметами і видами діяльності завжди передбачувана, ефект досягнення комфорту майже завжди гарантований. Неживими предметами легко маніпулювати, тому росте впевненість у здатності контролювати ситуацію. Страшно те, що маніпулятивний стиль переноситься в сферу міжособистісних контактів. Таким чином, у взаємодії адиктивної особистості зі світом відбувається специфічна переорієнтація: «одушевляються» предметні відносини з адиктивними агентами і конкретизуються міжособистісні відносини.
У спілкуванні з іншими людьми засвоюється загальнолюдський досвід, соціальні норми, цінності, знання і способи діяльності, формується особистість. Адикт відгороджує себе від цих процесів, перестає збагачувати свій життєвий досвід, порушуючи тим самим найважливіші функції спілкування. Виникають взаємні труднощі в процесі спільної діяльності адикту з іншими людьми. Про адиктів не можна сказати, що вони «бажаючи затвердитися у своєму існуванні й у своїй цінності», шукають «точку опори в інших людях» (6, 95). Пошук точки опори не виходить за границі адиктивної реалізації. Поряд з дисфункціональними процесами в спілкуванні, порушуються, спотворюються і втрачають цінність такі значимі механізми міжособистісної перцепції як ідентифікація, емпатія, рефлексія. Отже, утрачається здатність ставити себе на місце партнера, представляти яким сприймають тебе навколишні.
Адикт обмежує в собі основні потенціали, що характеризують особистість: комунікативний, пізнавальний, моральний, творчий і естетичний. Таким чином, прагнення піти від проблем і ілюзія комфорту прирікають адикта на особистісний застій, неспроможність або повний крах. Навколишні його люди починають випробувати все зростаюче невдоволення з приводу такого поведінки, учащаються і підсилюються конфлікти. Намагаючись уникнути скрутних конфліктних ситуацій, адикт навпроти усе більше розширює зону конфлікту і збільшує частку невирішених проблем, значною мірою ускладнюючи життя собі і близьким.
2.1. Етапи формування адикції.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.