Психологічна характеристика адиктивної поведінки, страница 2

Бажання змінити настрій адиктивним шляхом досягається за допомогою різних адиктивних агентів. До таких агентів відносяться речовини, що змінюють психічний стан: алкоголь, наркотики, лікарські препарати, токсичні речовини.

Штучній зміні настрою сприяє також і прихильність у якісь види активності: азартні ігри, комп'ютер, секс, переїдання або голодування, робота, тривале прослуховування ритмічної музики.

Види адиктивної поведінки мають свої специфічні особливості і прояви, вони не рівнозначні і по своїх наслідках. У адиктів, що зловживають алкоголем, наркотиками й ін. речовинами, розвивається інтоксикація, поряд із психологічною залежністю з'являються різні форми фізичної і хімічної залежності, що зв'язано у свою чергу з порушенням обміну речовин, поразкою органів і систем організму, спостерігаються психопатологічні явища й особистісна деградація. При схильності до якої-небудь діяльності розвивається психологічна залежність, більш м'яка за своїм характером. Але всі ці види поєднують загальні адиктивні механізми.

Важно відокремити основні форми адиктивної поведінки:

Алкоголізм. «За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, алкогольна проблема, розглянута тільки в медичному аспекті, займає третє місце після сердечно – судинних і пухлинних захворювань. Роль зловживання алкоголем у сучасному суспільстві особливо зростає з обліком зв'язаних з цим явищем психологічних і соціально – економічних наслідків» (2, 59-60).

Початком розвитку алкогольної адикції може стати перша зустріч з алкоголем, коли сп'яніння супроводжують інтенсивні емоційні переживання. Вони фіксуються в пам'яті і провокують повторне вживання алкоголю. Символічний характер прийому спиртного втрачається, і людина починає відчувати необхідність прийому алкоголю з метою досягти визначеного бажаного стану. На якомусь етапі, завдяки дії алкоголю, відбувається підйом активності, підвищується творчий потенціал, поліпшується настрій, працездатність, але ці відчуття, як правило, короткочасні, вони можуть перемінитися зниженням настрою, апатією і психологічним дискомфортом. «Поява такого стану є одним з варіантів розвитку алкогольної адитивної поведінки, тому що людина починає прагнути до його «відтворення», для чого посилено прибігає до алкоголю». «Особливо небезпечне виникнення механізмів адиктивної поведінки, зв'язане з допінг–ефектом, у випадках, якщо останній виражається у виникненні психічного стану, суб'єктивно полегшуючий творчий процес в осіб, що займаються живописом, письменників, поетів, музикантів і ін.» (2, с. 60-61).

Нерідко адикти нав'язують свій стиль поведінки друзям і близьким, що відбувається без усякого побоювання перед можливістю виникнення стійкої алкогольної залежності. Традиційна антиалкогольна пропаганда неефективна, тому що вона може тільки закріпити впевненість адикта в безпеці обраного засобу адиктивної реалізації, тому що власний досвід прийому алкоголю суперечить змістові пропагандистських декларацій.

Тривалий прийом алкоголю веде за собою фізичну залежність. Її характеризують наступні ознаки: явища алкогольної абстиненції («похмільний синдром»), утрата ситуаційного і кількісного контролю, підвищення толерантності до алкоголю в 8-10 разів у порівнянні зі споконвічної (потреба в більшій дозі для досягнення колишнього ефекту). Поступово знижується коло інтересів, спостерігаються часті перепади настрою, ригідність мислення, сексуальне розгальмування. Знижується критика свого поведінки, почуття такту, виявляється схильність звинувачувати у своїх лихах невдалий шлюб, роботу, ситуацію в країні і т.д. Відбувається соціальна деградація (розпад родини, утрата роботи, асоціальна поведінка). В міру прогресування алкогольної адикції у людей з таким стилем поведінки спостерігаються подібності в мотивах діяльності, інтересах, звичках, у всьому способі життя.

У розвитку алкогольної адиктивної поведінки, як підлітків, так і дорослих важливу роль грає мотивація. Виділяють наступні види мотивації: