Психологічна характеристика адиктивної поведінки, страница 18

3.  Перенос центра соціалізації з родини в групу ровесників приводить до ослаблення емоційних зв'язків з батьками і заміні їх взаємовідносинами з багатьма людьми (групами), які в свою чергу менше впливають на особистість як ціле, але формуюють визначені форми її поведінки.

4.  Відхід від рідного дому відбиває не на усіх формах поведінки, поглядах і установках.

5.  Не дивлячись на зменшення впливу родини в період дорослішання вона залишається важливою референтною групою. Хоча процес відриву від родини – обов'язкова умова досягнення самостійності, відокремлення від батьків у більшості випадків тимчасове і неповне, що припиняється після досягнення молодими людьми незалежності» (21, с. 136-137).

А. Є. Личко звертає увагу на особливі поведінкові моделі – специфічно підліткові поведінкові реакції на впливи середовища (22, с. 19-25). Ним виділені наступні реакції:

[ Реакція емансипації: виявляється в прагненні вивільнитися з-під опіки, контролю, заступництва старших. Це зв'язано з боротьбою за самостійність, самоствердження. Сприяють цьому такі фактори як надмірна опіка, дріб'язковий контроль, позбавлення мінімальної самостійності, третирування підлітка як дитини.

[ Реакція групування з однолітками: майже інстинктивне тяжіння до зімкнення.

[ Реакція захоплення – хоббі реакція. Захоплення можуть лежати в основі порушення поведінки. Це відбувається в силу надмірної інтенсивності захоплення, коли заради нього закидаються всі інші важливі справи й обов'язки.

[ Реакції, обумовлені сексуальним потягом, що формується.

[ Дитячі поведінкові реакції: відмовлення від контактів, ігор, їжі; опозиція, імітація (позитивна і негативна), компенсація і гіперкомпенсація.

Патологічною дитяча поведінка стає якщо реакції поширюються за межі тієї ситуації і мікрогрупи, де вони виникли, якщо вони супроводжуються невротичними розладами і якщо утрудняють або порушують соціальну адаптацію.

У зв'язку з проблемою відходу від реальності актуальним є розгляд питання, що стосується особливостей подолання труднощів, емоційного стресу. Труднощі, з якими зіштовхуються підлітки, різноманітні стресові впливи, жадають від них визначених стратегій подолання перешкод. Особистість підлітка перетерплює «або поступальний розвиток з формуванням адаптивної поведінки, або дезадаптацію, саморуйнування» (23, с. 53). Різні форми поведінки підлітків являють собою варіанти подолання стресу. Підлітковий вік – це період, у якому збільшуються вимоги до психофізіологічних потенцій. Поряд з формуванням «структурно– функціональних і соціо–психологічних позицій», формуються «кризові і конфліктні патерни поведінки» (23, с. 53). Ці патерни виробляються стресорами середовища. Від того, як відповідає підліток на пропоновані йому вимоги середовища, які способи і стилі подолання стресу в нього виявляються і закріплюються, залежить розвиток особистості в підлітковий період і подальші перспективи.

Англійський термін «копінг» (coping), відносно чітко сформульований до 80-м років, визначає “процес конструктивного пристосування, у результаті якого дана особа виявляється в стані справитися з пред'явленими вимогами таким чином, що труднощі переборюються, і виникає почуття росту власних можливостей, а це, у свою чергу, веде до позитивної самооцінки (21, с. 149 – 150).

Н. А. Сирота і В. М. Ялтонський на основі своїх досліджень копинг – поведінки підлітків розробили три теоретичні моделі (24, с.64 – 70):

1.  Модель активного адаптивної функціональної допінг-поведінки. Для цієї моделі характерне збалансоване використання відповідному вікові копінг–стратегій з перевагою активних стратегій, спрямованих на дозвіл проблем і пошук соціальної підтримки, перевага мотивації на досягнення успіху над мотивацією уникання від невдач, готовність до активного протистояння середовищу. Психологічний фон для подолання стресу забезпечує наступні особистісно-навколишні копінг–ресурси: позитивна Я – концепція, розвиненість сприйняття соціальної підтримки, інтернальний локус контролю над середовищем, емпатія й афіліація, відносно низька чутливість до відкидання, наявність ефективної соціальної підтримки.