Психологічна характеристика адиктивної поведінки, страница 11

Школа не тільки не перешкоджає однобічної фіксації на навчальній діяльності або окремих її видах, але може сама провокувати цю фіксацію, підкріплювати її як бажану і схвалювану діяльність. Нерідкі випадки, що коли були відмінники, обдаровані діти, стаючи дорослими, але зберігши звичну стратегію уникання і пошуку відчуттів, вибирають такі важкі форми адиктивної поведінки як алкоголізм або наркоманія. Зараз деякі освітні установи охопила хвиля виявлення обдарованих дітей. Співробітництво батьків і педагогів у цьому напрямку дуже тісне. Сама по собі допомога обдарованим дітям – явище гуманне. Але дорослі часто забувають про те, що дитина є дитина, і ігнорують її природні потреби. З одного боку, дорослі хочуть, щоб їхні діти реалізували те, що не удалося реалізувати їм самим. З іншого боку, вони бажають дітям добра і вірять, що цим буде забезпечене майбутнє дітей. У дітей вишукують таланти (при цьому вважається, що чим раніш, тим краще), їх учать іноземним мовам, записують одночасно в кілька кружків, у спецшколи і пишаються собою і дітьми. Батьківська запопадливість дорого обходиться «зоряним» дітям. Підсумок – нервові зриви, зниження імунітету, перевтома. Крім цього: відривши від спілкування з однолітками, вантаж незадоволених дитячих потреб, збідніння життєвого досвіду. Такі діти позбавлені ініціативи. Їм запропонований готовий шлях, по якому вони йдуть у супроводі. За них усе вирішено. Але коли-небудь настане час виявляти самостійність у протистоянні життєвим труднощам, і тоді виникне страх, утрата рівноваги і почуття безпеки. Е. Берн пише: «Батьки, які вважають, що вони зробили все можливе для щастя своїх дітей, одержують наркоманів, злочинців і самогубців. Ці протиріччя існують із самого виникнення людського роду» (11, с. 219).

Пізнання реальності ускладнюється для дітей і тим, що в освітніх установах не вистачає фахівців, здатних грамотно, відкрито, без іронії, святенництва і лицемірства вести з дітьми бесіди на ті теми, що представляють для них життєво важливий інтерес, але які звернені дорослими в «зони підвищеної таємності».

Ідея про диференційований підхід в утворенні часто знаходить своє застосування в однобічному виді, коли диференційований підхід обмежується індивідуальним підходом до загально-навчальних умінь і рівня навченості. У цьому випадку за рамками освітнього процесу залишається особистісний аспект. Ця обмеженість починає виявлятися вже при прийомі до початкової школи, де дітям на попередніх співбесідах пропонується пройти стандартизоване тестування для визначення готовності до навчання, що виявляє зовнішні знання й уміння, але не приховані можливості і рівні розвиненості. Проведене тестування дошкільників, результати перекладних іспитів дають педагогам повноваження розподіляти дітей по різних класах по ступені їхньої підготовленості. Подібний диференційований підхід має щось загальне з дискримінацією. Не етично і не гуманно поділяти дітей по різним «сортах», керуючись одним тільки критерієм – навчанням. Коли вони вийдуть у реальне доросле життя, у меншому ступені буде важливо як вони училися, і в більшої – якими вони стали людьми. Крім того, перебування дітей довгий час в однорідному колективі в значній мірі обмежує їхні комунікативні можливості і досвід відносин з різними однолітками, не важливо, сильний це клас або слабкий, елітний або самий рядовий.

У багатьох школах знання, головним чином, транслюються. Паралельно з трансляцією знань транслюються погляди, переконання, способи взаємодії зі світом, що, на жаль, можуть представляти із себе негнучкому, застиглому і невідповідні дійсному моментові паттерни. Недобру службу може послужити авторитет педагога. Небезпека авторитету в тому, що з авторитетною думкою прийнято рахуватися, на нього посилаються, її беруть як керівництво до дії. Воно може позбавити людину ініціативи навіть стосовно самого себе: у важкій ситуації людина не зможе довіритися самому собі, своєму досвідові й інтуїції. Величезне значення для становлення і зміцнення адаптивних механізмів і формування активної життєвої позиції має створення освітніх моделей, націлених на повноцінне використання ресурсів самоосвіти, самовиховання і самоактуалізації.