Психологічна характеристика адиктивної поведінки

РОЗДІЛ І. ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА АДИКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ

1.1. Поняття адиктивної поведінки

Сучасне суспільство характеризується кризовими явищами в багатьох сферах громадського життя. Важкі соціально-економічні умови в країні значною мірою ускладнюють реальність. Відбувається різка зміна звичних стереотипів, дестабілізація фінансового становища і ситуації на ринку праці. Для багатьох не вирішена житлова проблема. Ці і багато інших факторів сприяють утраті почуття безпеки в значній частині населення нашої країни. Виникає реальна проблема страху перед дійсністю. Цей страх породжує прагнення піти від реальності. У пошуках засобів захисту від напруги, дискомфорту, стресу такі люди часто прибігають до стратегій адиктивної поведінки.

Суть адиктивної поведінки полягає в тому, що прагнучи піти від реальності, люди намагаються штучним шляхом змінити свій психічний стан, що дає їм ілюзію безпеки, відновлення рівноваги. Існують різні види адиктивної поведінки, як фармакологічного, так і нефармакологічного характеру. Вони являють собою серйозну загрозу для здоров'я (фізичного і психічного) не тільки самих адиктів, але і тих, хто них оточує. Значний збиток наноситься міжособистісним відносинам. Поряд з екологічними проблемами навколишнього середовища, адиктивна поведінка стає реальною проблемою екології особистісних ресурсів, що є немаловажною ланкою в повноцінному функціонуванні суспільства і подальших його перспектив.

У сформованих умовах, на мій погляд, особливої уваги заслуговують проблеми профілактики адиктивної поведінки в підлітковому віці, тому що цей віковий період характеризується чималою кількістю кризових явищ. Підлітків насторожують і лякають пубертатні зміни, що відбуваються з ними, і зміни в психологічних процесах. Але поряд зі складними, часом непередбаченими особливостями, у підлітковому віці формуються такі важливі якості, як прагнення пізнати себе й інших, пошук ідентичності, бажання самоствердитися, формування моральних переконань і рефлексія. Звертання до цих якостей могло б стати значимим етапом у профілактиці адиктивної поведінки.

          Адиктивна поведінка (англ. addiction – схильність, пагубна звичка) - одна з форм деструктивного поведінки, що виражається в прагненні до відходу від реальності шляхом зміни свого психічного стану за допомогою прийому деяких речовин або постійної фіксації уваги на визначених предметах або активностях (видах діяльності), що супроводжується розвитком інтенсивних емоцій [2, 5]. Цей процес настільки захоплює людини, що починає керувати його життям. Людина стає безпомічним перед своєю пристрастю. Вольові зусилля слабшають і не дають можливості протистояти адикції.

На відміну від закордонних дослідників, що у більшості що вважають адикцію синонімом залежності, а адиктивну поведінку синонімом залежної поведінки, у вітчизняній літературі адиктивна поведінка частіше означає хворобу, але як таку, що ще не сформувалася, а має місце порушення поведінки, у відсутності фізичної й індивідуальної психологічної залежності [1].

Вибір адиктивної стратегії поведінки обумовлений труднощями в адаптації до проблемних життєвих ситуацій: складні соціально-економічні умови, численні розчарування, катастрофа ідеалів, конфлікти в родині і на виробництві, утрата близьких, різка зміна звичних стереотипів. Реальність така, що прагнення до психологічного і фізичного комфорту не завжди досяжно. Для нашого часу характерно і те, що відбувається дуже стрімке наростання змін у всіх сферах громадського життя. Сучасній людині приходиться приймати вся зростаюча кількість рішень в одиницю часу. Навантаження на системи адаптації дуже великі. Основоположник теорії стресу Г.Сельє, говорячи про адаптацію, пише: «Велика здатність до пристосування, або адаптації, - от що уможливлює життя на всіх рівнях складності. Це основа підтримки сталості внутрішнього середовища й опору стресові». «Пристосовність – це, імовірно, головна відмітна риса життя». «Є два способи виживання: боротьба й адаптація» [3, 336].

Адиктивна особистість у своїх спробах шукає свій універсальний і занадто однобічний спосіб виживання - відхід від проблем. Природні адаптаційні можливості адикту порушені на психофізіологічному рівні. Першою ознакою цих порушень є відчуття психологічного дискомфорту. Психологічний комфорт може бути порушений по різним причинам, як внутрішніми, так і зовнішніми. Перепади настрою завжди супроводжують наше життя, але люди по-різному сприймають ці стани і по-різному на них реагують. Одні готові протистояти випробуванням долі, брати на себе відповідальність за те, що відбувається, і приймати рішення, а інші дуже важко переносять навіть короткочасні і незначні коливання настрою і психофізичного тонусу. Такі люди мають низьку переносність фрустрації. Як спосіб відновлення психологічного комфорту вони обирають адикцію, прагнучи до штучної зміни психічного стану, одержанню суб'єктивно приємних емоцій. Таким чином, створюється ілюзія рішення проблеми. Подібний спосіб «боротьби» з реальністю закріплюється в поведінці людини і стає стійкою стратегією взаємодії з дійсністю. Привабливість адикції в тому, що вона являє собою шлях найменшого опору. «Створюється суб'єктивне враження, що, таким чином, звертаючи до фіксації на якихось предметах або діях, можна не думати про свої проблеми, забути про тривоги, піти від важких ситуацій, використовуючи різні варіанти адиктивної реалізації» (4).